Росія у Сирії: входить – виходить
Нерукостискальний в багатьох інших країнах президент Російської федерації Володимир Путін здійснив закордонний вояж до Сирії, до російської ж військової бази Хмеймім, аби урочисто заявити про вивід російських військ | Последние новости сегодня в мире
"Нерукостискальний" в багатьох інших країнах президент Російської федерації Володимир Путін здійснив закордонний вояж до Сирії, до російської ж військової бази Хмеймім, аби урочисто заявити про вивід російських військ з цієї країни.
В світі цій заяві не вельми повірили, бо про той вивід Путін повідомляє вже не вперше та навіть не вдруге... В будь-якому разі, забиратися геть із Сирії Росія наміру не має.
В Інтернеті вже роки зо два ходить такий віршик російською мовою – про вихід військ РФ з Сирії:
Иван сидел на БТРе И перечитывал приказ: "В связи с уходом войск российских Тебя зовут Абдул Хамид"
Ці рядки, певно, якнайвдаліше відображають скептичний настрій, з яким у світі було сприйнято повідомлення про черговий "вихід" росіян із Сирії: вони вже виходили за останні два роки чи то двічі, а чи то тричі, проте, все одно залишалися: воювали з сирійською опозицією, вдаючи, що воюють з "ІД"; передавали джихадистам танки та БТРи, вдаючи, що просто відступають та кидають військове спорядження; бомбили мирних сирійців, вдаючи, що бомблять терористів... От і тепер в світі думають: проголосили про вивід військ – отже, війська залишаться та вдаватимуть із себе "сирійських солдатів" або, як це вже стало звично для російської армії – "ввічливих зелених чоловічків" без шевронів та погонів...
Втім, сам Путін, виголошуючи промову на базі Хмеймім під Дамаском, був серйозним та пафосним:
Батьківщина чекає на вас, друзі, – заявив він, – щасливої дороги та дякую за службу.
За звичкою, він виступав перед військовими в цивільному костюмі, а поруч з ним стояв сирійський президент Башар аль-Асад, який поки що втримується на своїй посаді на багнетах оцих самих російських та ще іранських солдатів. За словами Путіна, російські солдати "можуть повертатися додому з високо піднятими головами, до своїх батьків, дружин, дітей та друзів". За спинами вони полишають розбомблені міста, тисячі вбитих цивільних сирійців та зміцнілого сирійського президента, який воював та воює проти власного народу. Справді – можна високо підняти голову, і відповідь "Служу Росії!" звучить в цьому контексті якнайправдивіше. Вони вбивали сирійців, аби служити інтересам Росії.
Пафос та невиразний путінський говірок, красиві уніформи та італійський костюм російського президента – це ніби два полюси російської присутності в Сирії. Поки американці разом із союзниками по коаліції воювали з "ІД" – росіяни разом з іранцями та асадівськими солдатами воювали з сирійськими повстанцями, тож анти-асадівська опозиція нині є слабкою, хоча й не переможеною остаточно. Щодо джихадистів – хоча Росія й заявила про свою перемогу над "ІД" (саме свою, наполягаючи на тому, що ніякі американці до неї взагалі не є причетними), ісламісти продовжують утримувати частину Сирії на північному сході, де й займаються переформуванням своїх побитих загонів.
Асад не потрібен?
Заради обєктивності, слід зазначити, що принаймні дипломатичної перемоги в Сирії Росія досягла: вона навязала всім себе в якості однієї з "зацікавлених сил" в сирійському конфлікті. Можливо, якби її втручання почалося не за часів "мирного" президента США Барака Обами, а за часів войовничого та безапеляційного Дональда Трампа – то нічого б з того й не вийшло, але маємо те, що маємо. Ще до кінця року в Женеві має відбутися конференція так званого "Сирійського конгресу національного діалогу", в якій мають взяти участь представники цивільної опозиції. Наразі Росія заявляє, що навіть підтримує їх участь у формуванні нового сирійського уряду.
А от чи правдиві ці заяви? Відомо, що Башар Асад дотримується зовсім іншої думки: як на нього, то будь-які опозиціонери, окрім "опозиції Його Величності", найліпш виглядали б не в урядових кріслах, а на гілляках. Деякі арабські видання висловлюють через це припущення, що насправді Кремль не має особливо великого впливу на сирійського президента, а Асад не є лояльним до Москви – навпаки, він бажає правити країною, як правив – одноосібно, без опозиції чи іноземних "радників".
Втім, інша думка з цього приводу звучить так: путінські натяки на те, що він, мовляв, Асада не контролює – це звична брехня на кшталт заяв, що Кремль не контролює "керівництво ЛДНР". Аби були руки розвязані, аби не брати на себе відповідальність за те, що коїть та коїтиме Асад в своїй країні зі своїм народом. Як воно є насправді – певно, найліпше змальовує малесенький епізод, який стався під час виступу Путіна на базі Хмеймім: російські охоронці не пустили президента Сирії Башара Асада встати поруч з кремлівським хазяїном, так Асад і залишився стояти осторонь...
Проте, наразі Росія підкреслює своє бажання співпрацювати в сирійському питанні з іншими країнами – так, як це було, скажімо, під час низки конференцій в Казахстані, які збирала Москва разом з Іраном та Туреччиною. В цих конференціях, через турецький вплив, добре чи погано, а брали участь сирійські опозиціонери. Тепер Росія просто-таки потребує їх участі в женевській конференції – в якості виправдання своїх власних зусиль із збереження режиму Асада. Це все називається в Москві "час для відновлення":
Якщо в Астані зібралися ті, хто намагався погасити в Сирії вогонь війни, в Женеві потрібні дизайнери та інженери, які відновлять державу – заявив Генеральний директор російської Ради міжнародних справ Андрій Кортунов.
Але відновлення сирійської держави за російським сценарієм навряд чи вдовольнить всіх, хто візьме участь в цих переговорах. Ще у вересні група арабських та західних країн оприлюднила позиційний документ, в якому зазначається: "Підтримка відбудови Сирії можлива лише при наявності достойного довіри політичного процесу, який веде до серйозної політичної зміни, що буде підтримана більшістю сирійського народу". В перекладі з мови дипломатів – США, ЄС, Канада, Туреччина, Сполучені Арабські Емірати, Катар та Саудівська Аравія наполягають, аби Башар Асад пішов геть.
Паперова війна
З цієї групи підписантів слід особливо виділити дві держави – а саме, США та Саудівську Аравію. Обидві країни дуже уважно спостерігають за тим, як буде в майбутньому розподілена влада в Сирії та яку роль відіграватиме там Іран. Обидві країни, а з ними не спомянутий ні в яких групах Ізраїль, вельми зацікавлені в тому, аби вплив Ірану був обмежений настільки, наскільки це взагалі можливо – в ідеалі, до нуля. Всі вони, а з ними – ще ціла низка інших країн, аж ніяк не бажають допустити "зону іранського впливу" від Тегерану і аж до північного ізраїльського кордону.
Росія, таким чином, опиняється у вельми неприємній ситуації, позаяк, з одного боку, вона прагне демонструвати свою жагу до миру та згоди, насамперед, із США, Ізраїлем та Саудівською Аравією – з політичних та економічних підстав. З іншого ж – вона є союзником Ірану, й не лише в Сирії – тож, й Тегеран вона не може надто розлючувати. Отже, Москва опинилася наразі поміж двох ворогуючих сил, які не мають наміру домовлятися між собою.
Подібні дилеми, на превеликий жаль для Кремля, не вирішуються ні авіаударами, ані "гібридними військами". Тут потрібна дипломатія, потрібні ті, хто вміють домовлятися та будувати. А з такими людьми в Росії завжди були проблеми.
