Росія дуже пишається своїми найбільшими в історії військовими маневрами "Восток-2018", які нині тривають на Далекому Сході. Проблема полягає лише в тому, що в цих маневрах бере участь Китай, і він в прямому сенсі вкрав у РФ шоу. Все більш стає помітно, що в "партнерстві" Росії та КНР головним є саме Пекін, а Москва відіграє роль молодшого й значно слабшого партнера.
Нічого подібного не бувало навіть за часів СРСР, коли комуністична "імперія зла" вважалася найбільшим ворогом Заходу: російські маневри "Восток-2018" зібрали 300 тисяч солдатів, 36 тисяч танків та бронемашин, більш ніж тисячу військових літаків та гелікоптерів та ще й 80 військових кораблів. Відбуваються вони на Далекому Сході, в 5 тисячах кілометрів від Москви й спрямовані не стільки на справжнє навчання та відпрацювання бойової взаємодії, скільки на залякування будь-кого, хто за ними спостерігає. Бо зазвичай, як підтвердить будь-який експерт з військової справи, такі напрочуд великі маневри просто не можуть бути ефективними, для справжнього навчання вони мають бути значно меншими. Для порівняння: трохи згодом НАТО має провести в Норвегії найбільші маневри з 1989 року, і в них візьмуть участь усього 40 тисяч солдатів. А спільні українсько-натівські маневри, які щойно відбулися на заході України, взагалі "заважили" аж 2200 солдатів – і це з усіх країн-учасниць.
Як і очікувалося, керівництво НАТО зголосилося спостерігати за маневрами росіян, незважаючи на те, що відбуваються вони цього разу аж ніяк не поблизу кордонів Альянсу, як це було минулого року. Вже кілька років поспіль Росія все підвищує частоту великих військових навчань. Минулого року це були спільні з Білорусією маневри "Запад-2017" – за даними росіян, в них взяли участь 12 700 солдатів, хоча натівські експерти називають зовсім іншу цифру – близько 40 тисяч. НАТО вважає, що всі ці навчання мають основною метою "відпрацювання великих військових конфліктів", – заявив речник Альянсу Ділан Уайт.
Також за "Востоком-2018" уважно спостерігають країни Північно-Східної Азії, такі союзники США, як Південна Корея та Японія. Самі США "про всяк випадок" висунули до західної частини Тихого океану додаткові військово-морські сили. Але вже не стільки через Росію, як таку, а через те, що особливістю даних маневрів стала участь в них китайських військових. Народна Визволительна Армія (так офіційно називається армія КНР) надіслала на російський Далекий Схід більш ніж 3 тисячі солдатів та близько 30 бойових літаків та гелікоптерів. Причому, як відзначають деякі спостерігачі, в їх діях теж є неабияка "родзинка": свої бойові навчання китайські вояки проводять не стільки разом із росіянами, скільки трохи окремо від них, та ще й в місцинах, які на деяких китайських мапах ще й досі позначаються, як території Китаю. Також в навчальних діях беруть участь монгольські війська.
Проти кого дружите?
По кому тренуються стріляти?
Слід зазначити, що, хоч участь китайських військових в маневрах "Восток-2018" й є невеликою, але вона може вказувати на деякі посунення балансу сил в азіатському регіоні. Стосунки між сусідами-комуністами, СРСР та КНР довгий час були більш ніж прохолодними й це має під собою історичні підґрунтя. Радянський Союз допоміг китайським комуністам після заснування КНР в 1949 році відбудувати їх країну й автоматично приписав собі роль "старшого брата" в радянсько-китайських відносинах. СРСР був більш розвинений економічно, робив ставку на важку індустрію, в той час як Китай часів Мао Цзедуна, зі своєю аграрно-орієнтованою економікою та численними соціальними експериментами на кшталт "великого стрибка", м’яко кажучи, трохи "загрався", причому ігри ці коштували життя багатьом людям, а саму країну відкинули назад в її розвиткові.
На початку 1960-х років почалися, в першу чергу, ідеологічні чвари між "товаришем Мао" та тодішнім радянським лідером Микитою Хрущовим – чвари, які вже в 1969 році призвели до військових сутичок між радянськими та китайськими військами на Амурі. Тодішній президент США Річард Ніксон зробив спробу зближення з Китаєм, встановивши з КНР дипломатичні відносини. Тоді вже вирувала Холодна війна й з точки зору американців, крок назустріч Китаю розглядався, як засіб протидії СРСР: ворог мого ворога – мій друг.
Незважаючи на те, що з тієї пори відносини між китайськими комуністами та офіційними наступниками СРСР, росіянами, поспокійнішали, сьогодні багато хто звертає увагу на те, що вплив Китаю на багатий корисними копалинами російський Далекий Схід значно посилився. Це аж ніяк не відвертає Володимира Путіна від пошуків прихильності китайського президента Сі Цзіньпіна. Насправді, з жодним іншим лідером жодної іншої країни він останніми часами не зустрічався так часто, як з "товаришем Сі". Минулого вівторка Путін приймав китайського лідера на економічному форумі у Владівостоку (місті, яке в китайських атласах, до слова, ще й досі позначається, як Хайшеньвей), який відбувався паралельно з військовими маневрами "Восток-2018". Він не поскупився на добрі слова: "Наші стосунки з Китаєм в віськовому, безпековому та політичному напрямках збудовані на довірі". Сі Цзиньпінь з ним радо погодився:
Дружба обох країн постійно міцнішає.
Обидва президенти, мило посміхаючись, разом напекли перед камерами млинців, поїли чорної ікри та випили горілки...
Наразі їх і справді дещо об’єднує – а саме, ворожість до "світового гегемона", США та їх впливу на інші країни. "Восток-2018", таким чином, може вважатися наразі найвищою точкою китайсько-російських відносин: досі путінські вояки запрошували до власних маневрів виключно дружні країни – як правило, Білорусь. Участь Китаю в нинішніх маневрах має для Путіна велике символічне значення, позаяк, перш за все, через війну, яку розв’язала Росія проти України, вона опинилася в міжнародній ізоляції й відчайдушно намагається продемонструвати, що це не так і що "ми все ще великі та могутні".
Щодо Китаю, то його керівництво дуже переймається, перш за все, торговельною війною з США – трамповими "захисними" митами на китайський експорт до Америки: як вже впровадженими так і тими, якими Дональд Трамп поки що лише погрожує. Позаяк американський президент спочатку погрожував і іншим країнам, у стосунках з якими США мають великі торговельні дефіцити, китайці теж спочатку вважали, що вони можуть протидіяти агресивній політиці Трампа тим, що укладуть, наприклад, з Євросоюзом та Японією двосторонні торговельні угоди. Але наразі знервованість, яку можна спостерігати серед керівників КНР, досягла такого ступеню, що навіть країни-члени G7 змушені були координувати свою поведінку щодо китайських партнерів.
Насправді, критика країн Заходу щодо економічної політики КНР, навіть, якщо не зважати на популістські вигуки Трампа, є цілком зрозумілою: йдеться про обмежений доступ для іноземних підприємств до китайського ринку. Ці обмеження спрямовані на те, аби вимусити західних партнерів погодитися на трансфер технологій до Китаю – а як партнери не погоджуються, то КНР використовує цілу армію промислових шпіонів, аби ці технології просто викрасти. Окрім того, країнам Заходу аж ніяк не подобається той факт, що китайські підприємства та інвестори підтримуються державними грошима КНР – інакше кажучи, китайський державний капіталізм став для Заходу великою проблемою.
Таким чином, участь Китаю в російських маневрах – це сигнал США та всьому Заходові, що у відповідь на тиск з західного боку КНР може піти на військове співробітництво з Росією – так, принаймні, вважає Дмитро Тренін, колишній радянський генерал, а нині – директор московського Карнегі-центра. А Росія бажає продемонструвати, що вбачає в США потенційного ворога, а в КНР – потенційного союзника.
Росія – слабка ланка
Китайські військові до бою готові
Щоправда, тепер вже стає зрозумілим, що давні китайсько-російські негаразди не дуже добре перекриваються нинішньою "міцною дружбою проти Америки". Той факт, що Володимир Путін вчиняє маневри на східних кордонах своєї країни, на китайському (та ще й монгольському) кордоні – це водночас ще й сигнал Пекіну:
Ось, подивіться, наш Схід є захищеним!
З іншого боку, Путін веде аж дві війни за кордоном – в Сирії та в Україні: він тримає прірву військ в захопленому Криму, він надсилає солдатів та техніку до Донбасу, він воює за Башара Асада на Близькому Сході... Все це – фактори, які китайське керівництво не бажає так просто приймати, тож Китай полишається дистанційованим щодо путінської "недонаддержави".
Окрім того, США та ЄС в економічному, технічному та соціальному вимірах, звісно, є значно привабливішими партнерами, ніж Росія є наразі чи стане в найближчому майбутньому. Таким чином, КНР цілком справедливо побоюється, що Росія, яка, незважаючи ні на нафту, ані на газ, може просто розоритися й змушена буде знову переорієнтуватися. Та й сам Китай, скоріш за все, залюбки "помирився" з багатим Заходом і припинив би махати перед його носом "російською ганчіркою".
Але поки що, принаймні, геостратегічно, Путін та Сі Цзіньпін мають інтерес один до одного. Знову ж таки – за гаслом: "Ворог мого ворога – мій друг". Але відносини в цій новій дружбі відтепер – прямо протилежні відносинам КНР з Радянським Союзом. На сьогоднішній день, Москва – "молодший брат". Америка підштовхнула обидві ці країни одну до одної й Росія нині – найслабша ланка з них трьох.
