Хто кинув зірку шахів Музичук? Ще раз про патріотизм і фейсбук-чиновників
Поки пани виясняють, у чиїх кишенях осіли кошти, страждає традиційно репутація держави Україна... | Последние новости сегодня в мире спорта
"Поки пани виясняють, у чиїх кишенях осіли кошти, страждає традиційно репутація держави Україна..."
Спробуємо абстрагуватися і відсунути ідеологічну складову на другий план. Чому ми дивуємося, що етнічний росіянин Карякін чи уродженка Торезу (нині – Чистякового) на Донеччині Дарина Ткаченко вирішили прийняти російське громадянство? Треба дивитися правді у вічі: за 20 з гаком років, впродовж яких одні з найталановитіших у світі шахіст і шашкістка прожили в Україні, наша держава не зробила рівним чином нічого, щоб ці люди її полюбили. Ні в ментальному, ні в матеріальному аспектах. З молоком матері почуття патріотизму ні Сергієві, ні Дарині не прищепили. З ранніх років вони сиділи за шаховою й шашковою дошками, потреби вчити українську мову, пізнавати українську історію не було. Держава не вимагала. Середовище існування було відверто проросійським. Коли ці молоді люди з раннього віку почали здобувати перемоги, держава Україна реагувала неадекватно, годуючи талановитих спортсменів обіцянками, які часто не виконувалися.
Звісно, діти їздили на змагання, спілкувалися з російськими спортсменами, виступали за російські клуби, мали змогу порівняти запоребриківські умови з нашими. Тож пропозицію змінити громадянство що Карякін, що Ткаченко сприйняли як належне. Їх не тримало нічого – ні совість, ні зобов’язання. Навіщо картати свідомість, якщо навіть деякі українські ЗМІ втовкмачують казку про "адіннарот"?
З перемогою Революції гідності і початком російсько-української війни ситуація, на щастя, трохи поліпшилася. З ідеологічної точки зору. Нині ворог вже не уявний. При бажанні до нього можна доторкнутися. Щоб зрозуміти, що то за тварюка, вже не обов’язково заглиблюватися в історію часів Хмельницького, Виговського, Мазепи чи Грушевського-Скоропадського, не треба занурюватися в жахіття сталінського терору. Достатньо подивитися, що робиться на сході нашої держави вже й тепер.
Можна сказати, що молодь стає патріотичною незалежно від того, який опір проукраїнським ініціативам чиниться в найвищих ешелонах влади. Нині модно носити вишиванки, слухати українську музику, розмовляти українською. І мода та не залежить від квот, відсотків українського в ефірі чи чогось іще. То – поклик душі, віяння часу.
Але в тому й річ, що діти дорослішають, отримують освіту, починають працювати. Юнацький романтизм спершу поєднується, а іноді й поступається здоровому практицизмові. Люди знають ціну своїм вмінням і починають розуміти, що держава, яку вони люблять, взаємністю не відповідає. І постає дилема.
Сестри Анна і Марія Музичук народилися в Стрию на Львівщині, місті, яке в 1920-1930-ті роки було одним з ключових осередків Української військової організації та Організації українських націоналістів, тут навчався і провів юні роки Степан Бандера. 14 березня 1990 року саме Стрий став першим українським містом, у якому був піднятий синьо-жовтий стяг, а у вересні того ж року, ще за часів існування "совка", вулицю Лєніна переіменовано у вулицю Шевченка.
Анна Музичук народилася 28 лютого 1990-го, її молодша сестра Марія – 21 вересня 1992-го. Власне, попередній абзац дає розуміння, в якому середовищі дівчатка зростали. Звісно, коли тато й мама – шахові тренери, майбутнє діточок виглядає визначеним. Те саме було й із Анею та Марічкою. Дівчата виявилися вельми обдарованими і почали потрапляти до складу національної збірної України 12-річними.
Ось тоді почалися перші непорозуміння. Ставши у 2003 році чемпіонкою України серед дорослих, Анна через конфлікт з національною федерацією шахів вирішила виступати за Словенію. Повернулася в Україну Анна лише через десять років. Переконати дівчину зумів новий президент ФШУ Віктор Капустін.
Власне, починаючи з 2014-го сестри Музичук почали демонструвати свої найліпші результати. Анна в 2014-му стала чемпіонкою світу в бліці, а в 2016-му – у бліці і рапіді. Марія стала 15-ю чемпіонкою планети і отримала завдяки цьому титулові право грати матч за світову шахову корону з китаянкою Хоу Іфань. З тієї миті нинішні події й почалися.
Кілька днів тому з’явилася скандальна новина: Марія Музичук не поїхала на чемпіонат Європи через борги Міністерства молоді та спорту України. Мама і тренер спортсменки Наталія Музичук в коментарі виданню Galinfo зазначила, що заборгованість ця тягнеться саме з часів поєдинку з Хоу Іфань.
Ми уже готові закрити очі на цей борг, тільки хочемо іншого ставлення до нас, – сказала пані Наталія. – Марія й надалі буде грати за збірну України, однак ми хочемо, щоб нашим спортсменам створили належні умови для підготовки. На жаль, наші титуловані шахісти їздять на змагання за власні кошти. Для прикладу, коли Анна летіла в Іран на чемпіонат світу, то їй оплатили дорогу лише в одну сторону і дали добові на один день. На жаль, за 25 днів, коли там була Анна, до неї з Міністерства навіть ніхто не зателефонував. За таке ставлення до спортсменів в іншій країні міністр спорту добровільно покинув би свою посаду.
…Натомість у нашій країні фейсбук-міністрів розуміння трохи інше. Заступник міністра Жданова Ярослав Войтович через сторінку радника міністра Жданова Павла Булгака повідомив, що "не відповідає дійсності інформація, що Міністерство молоді та спорту, нібито, має борг перед Марією Музичук за проведення матчу за звання чемпіонки світу-2016 з шахів, який відбувся у Львові".
Пан Войтович стверджує, що всі зобов’язання перед спортсменами згідно з поданням Федерації шахів Мінспорту виконує. Стосовно ж поєдинку за світову шахову корону… За словами замміністра, організацією і проведенням матчу займалася Міжнародна федерація шахів (ФІДЕ) та уповноважений нею оргкомітет до складу якого, зокрема, входили мерія Львова та Федерація шахів України. Там було сформовано недержавний призовий фонд матчу у розмірі 200 тисяч євро. Панові Войтовичу відомо, що кошти були виплачені пропорційно учасникам матчу: 60% переможниці Хоу Іфань та 40% – Марії Музичук. Втім, мама і тренер спортсменки твердить протилежне. І не вірити їй підстав немає.
Натомість пан Войтович, згадавши про роль мерії Львова та Федерації шахів України, скромно змовчав, що в оргкомітет поєдинку за світову шахову корону очолював тодішній глава Адміністрації Президента України Борис Ложкін, а його заступником був… міністр Жданов. То, може, якраз нині діючий "спортивний" міністр і мав би розібратися: де обіцяні гроші?
Врешті, поки пани виясняють, у чиїх кишенях осіли кошти, страждає традиційно репутація держави Україна. Бо ж новину про непоїздку Марії Музичук на чемпіонат Європи з радістю підхопили і розтиражували ЗМІ ворожої держави.
Спортсменів через фейсбук можна звинувачувати скільки завгодно, однак наші можновладці мали б усвідомити, що власною (без)діяльністю і тицянням пальцями одне на одного вони завдають Україні шкоди значно більше, ніж вигадані і справжні "агенти Кремля" разом взяті. То ще добре, що сестри Музичук виросли у патріотичному Стрию, а не на Донеччині чи в Криму. За Росію вони виступати точно не поїдуть. А отже приречені на боротьбу з міністерсько-чиновницькими лайдаками тут, удома.
